ОПТИМІЗАЦІЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ МАТЕМАТИКА-ФІЗИКА

В. В. Волчанський

Кіровоград, Державна льотна академія України

****@intway.com

Вступ. Входження України до Європейського освітнього простору обумовлює стійку увагу дослідників до підвищення ефективності системи професійної підготовки фахівців з вищою освітою. З іншого боку, цільові моделі підготовки бакалаврів за всіма спеціальностями уніфікуються, що поглиблює розкол між фундаментальною (наприклад, фізика, математика) та спеціальною підготовкою (аеродинаміка, термодинаміка, радіоелектроніка та ін.). Приєднання до Болонського процесу передбачає скорочення часу, який відводиться на загальну теоретичну підготовку фахівців з одночасним підвищенням вимог до її якості, тобто приводить до класичного формулювання задачі оптимізації у математиці.

Не зважаючи на солідний вік постановки задачі оптимізації у дидактиці, виконаної Ю. К. Бабанським, строга математична її постановка відсутня. З огляду на широке застосування методів логістики та дослідження операцій в економіці та соціальних науках [1], причину затримки слід шукати у дидактиці.

Аналіз досліджень і публікацій. Задача оптимізації дидактичних систем, сформульована у дидактиці, в авіаційній педагогіці до останнього часу залишалась нерозв’язаною [2].

Головною причиною цього, на нашу думку є те, що системотвірні критерії оптимізації, запропоновані Ю. К. Бабанським, не дозволяють здійснити її постановку без залучення інших ваг.

Оптимальне для педагогічної системи рішення має прийматись завчасно. Проте системотвірний критерій Ю. К. Бабанського, зорієнтований на кінцевий результат, не дозволяє здійснювати прогноз без залучення додаткових гіпотез.

У пошуку таких гіпотез і ваг дослідники (А. П. Верхола, 1988; В. П. Сергієнко, 1993 та ін.) звертались до зв’язків між компонентами системи. За нашим глибоким переконанням, під час виконання оптимізації дидактичних систем, дослідники фактично спирались не на традиційний критерій оптимізації.

Ще у 80-х роках А. П. Верхола [3] запропонував критерії для експертного визначення корисності окремої теми навчальної дисципліни, виходячи з її зв’язків з усіма іншими темами, дисциплінами та майбутньою професійною діяльністю. Приблизно у той же час подібним чином задача оптимізації була сформульована і Л. П. Леонтьєвим та О. Г. Гохманом [4]. Шлях розв’язання задачі оптимізації лабораторного практикуму у 90-х роках був запропонований В. П. Сергієнком [5], який звузив та конкретизував поставлену задачу.

Проте, ми вважаємо, що дослідники ще не у повній мірі усвідомлювали, що користуються принципово новим критерієм для оптимізації дидактичної системи. Тому дослідження значною мірою були інтуїтивні. Суттєвими свідченнями цього є те, що „оптимальне” рішення обґрунтовувалось експертними методами, ваги не мали психолого-педагогічного змісту, який би дозволяв їх вимірювати, а критерії їх одержання були занадто складні [6]. Читать остальное в формате pdf>>>